Всім доброго дня. Тематичне тестування з Легкої атлетики.
Переходь за посиланням та отримуй гарні оцінки. Бажаю успіху ! Все буде Україна!
https://docs.google.com/forms/d/1wxKUZPPeAAZ53OKe4l_Yx-eyTto1RQCFKxrAmHRQTcE/edit?chromeless=1
пятница, 13 мая 2022 г.
воскресенье, 8 мая 2022 г.
Дистанційне навчання 9.05-13.05
Всім доброго дня!
Теоретичний матеріал з теми "Легка атлетика"Опрацювати та бути готовими до тестування !
По результатам тесту буде виставлена тематична оцінка. Тестування буде проведене 13.05.2020 р. Всім успіхів!!!
Легка́ атле́тика — олімпійський вид спорту, який об'єднує спортивні дисципліни, що включають змагання з бігу, стрибків, метань та спортивної ходьби. Найбільш розповсюдженими видами легкої атлетики є бігові та технічні дисципліни на стадіоні, біг по шосе, крос та спортивна ходьба.
Результати бігових дисциплін оцінюються з огляду на місце, яке спортсмен посів, або на час, який був ним показаний, на фініші, в той час як переможцем у стрибках та метаннях є атлет, що найдовше або найвище стрибнув, чи найдовше метнув знаряддя за результатами серії спроб. Відносна простота змагань та відсутність необхідності у коштовному обладнанні роблять легку атлетику одним з найпопулярніших видів спорту у світі. Легка атлетика складається, переважно, з індивідуальних дисциплін за виключенням естафетних стартів та змагань, в яких додаються індивідуальні показники спортсменів задля визначення команди-переможця (наприклад, у кросі).
Організовані легкоатлетичні змагання беруть свій початок з 776 до н.е., коли були проведені перші античні Олімпійські ігри. Правила та формат проведення змагань із сучасних легкоатлетичних дисциплін були розроблені у Західній Європі та Північній Америці у 19 та 20 сторіччях, та були згодом перейняті в інших куточках планети. Переважна більшість сучасних найважливіших змагань організовуються та проводяться під егідою керівного органу світової легкої атлетики — Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (скорочено — ІААФ) та її 214[1] країн-членів.
Легкоатлетичні види формують кістяк змагань на літніх Олімпійських іграх. Крім цього, найголовнішим легкоатлетичним змаганням є Чемпіонат світу з легкої атлетики, що включає змагання з бігових та технічних дисциплін на стадіоні, марафонський біг та спортивну ходьбу. Інші найбільш престижні змагання включають, наприклад, Чемпіонат світу з легкої атлетики в приміщенні, Чемпіонат світу з напівмарафону та змагання серії «Діамантова ліга».
Зміст
Історія
Легка атлетика — один з найдавніших видів спорту. За багато століть до нашої ери деякі народи Азії і Африки влаштовували легкоатлетичні змагання. Але справжній розквіт цього виду спорту настав в Стародавній Греції. Перші Олімпійські ігри давнини, про які збереглись достовірні записи, відбулися в 776 році до н.е. Тоді в програму змагань входив лише біг на 1 стадій (192,27 м). У 724 році до н.е. проводився біг вже на 2 стадія, а ще через чотири роки відбувся перший олімпійський забіг на довгу дистанцію — 24 стадія. Перемога на іграх цінувалася дуже високо. Чемпіонам надавали великі почесті, обирали на почесні посади, в їх честь будували монументи. Великою популярністю в Стародавній Греції користувалися стрибки в довжину і естафетний біг (лампадеріомас), учасники якого передавали один одному палаючий факел. Пізніше в програму Олімпійських ігор були включені метання диска і метання списа, а 708 року до н.е. вперше були проведені змагання з багатоборства — пентатлону, в який входив біг на 1 стадій, метання диска, списа, стрибок в довжину (під час розбігу атлет тримав в руках гантелі масою від 1,5 до 4,5 кг) і боротьба (панкратіон). У 393 році н. е. Олімпійські ігри припинили своє існування у зв’язку з втратою Грецією самостійності та переходом її під владу Римської імперії. Разом з Олімпійськими іграми античності на довгий час зник і грецький ідеал виховання гармонії тіла й духу, фізичної краси й духовного благородства. Більше тисячоліття повинно було пройти, щоб у новій ситуації, тепер вже не на національному, а на міжнародному рівні було відроджено Олімпійські ігри[2].
У середньовіччі великих змагань з легкої атлетики не проводилося, хоча є відомості, що в святкові дні люди розважалися, змагаючись в метанні каменів, стрибках в довжину і у висоту, в бігу на швидкість. Пізніше в Західній Європі біг, стрибки і метання увійшли в систему фізичного виховання лицарів. Чітких правил змагань в цей період ще не було, тому на кожному змаганні вони встановлювались за домовленістю між спортсменами. Однак поступово правила ставали все більш стабільними. Одночасно вдосконалювалися і легкоатлетичні снаряди. Після винаходу в XIV сторіччі вогнепальної зброї від метання важкого каменю перейшли до штовхання металевого гарматного ядра. Ковальський молот поступово замінили молотом на ланцюгу, а згодом ядро на ланцюгу (на сьогодні - ядро на сталевому дроті з ручкою).
Легка атлетика як вид спорту почала складатися лише наприкінці першої половини XIX ст. Були зафіксовані результати в стрибку з жердиною в 1789 (1,83 м, Д. Буш, Німеччина), в бігу на одну милю в 1792 (5.52,0, Ф. Павелл, Велика Британія) та в бігу на 880 ярдів в 1830 (2.06,0, А. Вуд, Велика Британія), в стрибках у висоту в 1827 (1,575, А. Вілсон, Велика Британія), в метанні молота в 1838 (19,71 м, Район, Ірландія), в штовханні ядра в 1839 (8,61 м, Т. Каррадіс, Канада) тощо. Вважається, що початок історії сучасної легкої атлетики поклали змагання в бігу на дистанції близько 2 км серед учнів коледжу в англійському Рагбі в 1837, після чого такі змагання стали проводитися в інших навчальних закладах Англії. Пізніше до програми змагань стали включати біг на короткі дистанції, біг з перешкодами, метання ваги, а в 1851 - стрибки в довжину і висоту з розбігу. У 1864 між університетами Оксфорда і Кембриджа були проведені перші змагання, які сталі надалі щорічними та започаткували традиційні двосторонні матчі, як формат легкоатлетичних змагань.
У 1865 був заснований Лондонський атлетичний клуб, що популяризував легку атлетику, організовував змагання та наглядав за дотриманням аматорського статусу спортсменів. Вищий орган британського легкоатлетичного спорту - Любительська атлетична асоціація, - що об'єднала всі легкоатлетичні організації Британської імперії, був організований в 1880. Дещо пізніше, ніж в Англії, стала розвиватися легка атлетика в США (в 1868 був організований легкоатлетичний клуб в Нью-Йорку, а 1875 - студентський спортивний союз), яка швидко стала популярною в університетах. Це забезпечило в наступні роки (до 1956) провідне становище американських легкоатлетів у світі. У 1880-1890 в багатьох країнах світу були організовані любительські легкоатлетичні асоціації, які об'єднали окремі клуби, ліги і отримали права вищих органів з легкої атлетики.
Широкий розвиток сучасної легкої атлетики пов'язане з відродженням Олімпійських ігор (1896), в яких, віддаючи данину давньогрецьким олімпіадам, їй відвели найбільше місце. Олімпійські ігри і сьогодні залишаються потужним стимулом для розвитку легкої атлетики в усьому світі.
17 липня 1912 в Стокгольмі була створена Міжнародна аматорська легкоатлетична федерація або ІААФ (англ. International Amateur Athletics Federation) як керівний легкоатлетичний орган в цілому світі. Першим президентом ІААФ був обраний швед Зігфрід Едстрьом, який залишався на цьому посту до 1946. На момент створення федерації до неї входили 17 країн, а зараз вона вже налічує понад 200 країн-членів. Починаючи з 2002, федерація змінила власну назву, зберігши колишню абревіатуру (IAAF) і стала називатись Міжнародною асоціацією легкоатлетичних федерацій (англ. International Association of Athletic Federations).
Для керівництва розвитком легкої атлетики в країнах Європи і регулювання календаря європейських змагань та їх проведення створена Європейська легкоатлетична асоціація, яка об'єднує легкоатлетичні федерації європейських країн. Подібні асоціації і конфедерації створені і в інших регіонах світу: Азійська легкоатлетична асоціація, Легкоатлетична асоціація Північної, Центральної Америки і Карибського басейну, Південноамериканська легкоатлетична конфедерація, Африканська легкоатлетична конфедерація, Легкоатлетична асоціація Океанії[3].
Подальші віхи розвитку світової легкої атлетики складались із наступних подій:
· 1914 - третій Конгрес ІААФ затвердив перші технічні правила проведення змагань та перші світові легкоатлетичні рекорди.
· 1921 - у Парижі створюється Міжнародна жіноча спортивна федерація, до якої увійшли національні організації шести країн. Тоді ж, на паризькому стадіоні «Персен»[fr] відбулися перші Всесвітні жіночі ігри. Популярність цих Ігор сприяла тому, що в 1928 п'ять жіночих видів легкої атлетики були включені до олімпійської програми. Всесвітні жіночі ігри проводилися ще тричі - в 1926 (Гетеборг), 1930 (Прага) і 1934 (Лондон). У 1936 Міжнародна жіноча федерація об'єдналася з ІААФ.
· 1922 - в Женеві вперше побачив світ міжнародний легкоатлетичний щорічник, підготовлений Морісом Лойшем. Видання містило велику кількість статистичних матеріалів (рекорди, результати великих змагань, списки кращих атлетів). Після виходу другого видання в 1923, його випуск після смерті автора перервався на довгі роки.
· 1940 - перший показ змагань легкоатлетів по телебаченню. Це відбулося під час чемпіонату американських атлетів в приміщенні знаменитого Медісон-сквер-гарден в Нью-Йорку.
· 1946 - новим, другим за ліком, президентом ІААФ стає олімпійський чемпіон-1928 з бігу на 400 метрів з бар'єрами Девід Берглі
· 1950 - у Брюсселі була створена Асоціація легкоатлетичних статистиків (англ. Association of Track and Field Statisticians). Починаючи з 1951 Асоціація поновлює, після 28-річної перерви, випуск щорічного статистичного видання «ATFS International Athletics Annual».
· 1951 - у Буенос-Айресі проводяться перші Панамериканські ігри, а у Нью-Делі проходять перші Азійські ігри.
· 1961 - у швейцарському Лугано проводяться перші командні змагання ІААФ зі спортивної ходьби, що отримали назву «Трофей Лугано», а пізніше стали Кубком світу, трансформованим у Командний чемпіонат світу зі спортивної ходьби.
· 1965 - у Штутгарті проходить перший фінал розіграшу Кубку Європи, а у Браззавілі - перші Африканські ігри.
· 1966 - у Дортмунді відбулися перші Європейські ігри в приміщенні, які в 1970 були перетворені в чемпіонат Європи в приміщенні.
· 1973 - ІААФ бере під свою юрисдикцію міжнародні змагання з кросу, що проводяться з 1903, перетворивши їх на чемпіонат світу з кросу.
· 1975 - ІААФ приймає рішення про автоматичне відсторонення від змагань спортсменів, викритих у застосуванні анаболічних стероїдів.
· 1977 - у Дюссельдорфі вперше розіграний Кубок світу. Також набирає чинності рішення ІААФ про обов'язкову автоматичну фіксацію результатів з точністю до 0,01 с для реєстрації рекордів світу в спринтерському бігу на дистанціях до 400 метрів включно.
· 1985 - вперше проводиться серія комерційних турнірів на запрошення «IAAF / Mobil Grand Prix». В японській Хіросімі проводиться перший Кубок світу з марафонського бігу. Починаючи з 1997, його розіграш включений до програми чемпіонатів світу.
· 1987 - в американському Індіанаполісі проводиться перший чемпіонат світу в приміщенні. За два роки до цього в Парижі пройшли так звані Всесвітні ігри в приміщенні. Їхній успіх і привів до створення нового чемпіонату світу.
· 1989 - ІААФ посилює заходи щодо боротьби з вживанням допінгу, зобов'язуючи національні федерації застосовувати санкції до порушників чинних правил.
· 1998 - організатори шести найбільш престижних етапів Гран-прі ІААФ, об'єднавши зусилля і фінанси, створюють нову форму змагань - «Золоту лігу», з найбільшим призовим фондом в історії легкої атлетики (1 мільйон доларів), що діставався атлетам, які перемогли на всіх шести етапах цього щорічного змагання.
· 1999 - від розриву серця вмирає четвертий президент ІААФ Прімо Небіоло. Відповідно до Статуту ІААФ, виконувачем обов'язків президента стає перший віцепрезидент, сенегалець Ламін Діак, якого на наступному Конгресі в 2001 в Едмонтоні обрали повноправним, п'ятим за рахунком президентом ІААФ.
Розвиток вітчизняної легкої атлетики
Спорт у Російській імперії, як і в інших країнах Європи, почав розвиватися, набувати організаційних форм, ділитися на види лише з середини XIX століття. На ці роки припадають і перші відомі нам згадки про змагання з легкої атлетики, передусім з бігу. Так, у Миколаєві 21 травня 1858 відбулися змагання з бігу, влаштовані військово-морськими офіцерами для матросів і солдатів, 52 чоловіки, розподілені на три забіги, долали півтораверстову відстань уздовж дороги. Того ж дня було проведено й фінальний забіг для визначення переможця[6]
Загалом, виникнення легкої атлетики у Російській імперії пов'язане з організацією в 1888 спортивного гуртка в Тярловому, біля Петербурга. Вперше чемпіонат Російської імперії з легкої атлетики був проведений у 1908. У ньому взяли участь близько 50 спортсменів. У 1911 була створена Всеросійська спілка любителів легкої атлетики, яка об'єднала біля 20 спортивних спілок Петербурга, Москви, Києва, Харкова, Мелітополя, Риги та інших міст. Незважаючи на погані умови проведення змагань, деякі українські спортсмени, в основному кияни, демонстрували високі на той час результати. До їх числа можна віднести бігуна на 400 метрів А. Фукса, Н. Попову (100 метрів, стрибки у висоту та довжину), В. Рожкову (штовхання ядра, метання списа) та інших.
В Україні легкою атлетикою почали вперше займатися в Одесі (1893). Дещо пізніше виникають легкоатлетичні гуртки в Катеринославі (1905), Києві та Харкові (1910). У 1913 вперше проводиться міжміський матч Москва-Київ, в якому перемогу здобули москвичі[7].
10-18 серпня 1921 в Харкові була проведена перша Всеукраїнська олімпіада, яка включала змагання з легкої атлетики. У змаганнях брали участь легкоатлети з Києва, Житомира, Чернігова та інших міст України. Без перебільшення можна сказати, що саме в цей період в Україні були закладені основи для розвитку всіх видів легкої атлетики. Спортивні зв'язки України з іншими країнами були започатковані в 1924, коли українські спортсмени вперше зустрічали в Харкові легкоатлетів із Фінляндії. Глибокий слід у історії української легкої атлетики залишили Василь Калина, Марко Підгаєцький, Олександр Безруков, Володимир Кожушко, Тетяна Васіна, Лідія Зубенко, Анфіса Спиридонова. У тридцятих роках прославились Зоя Синицька, Зосима Синицький, Микола Виставкін, Олександр Канакі, Гаврило Раєвський, Григорій Артамонов, Зінаїда Борисова, Василь Сидорко.
Подальший розвиток легкої атлетики став можливим не тільки у зв'язку з підвищенням якості тренування, але й у результаті значної роботи зі створення наукової школи фізичної культури і спорту. На початку радянського етапу розвитку вітчизняної «королеви спорту» період були зроблені перші спроби організації тренування протягом усього року. У навчальних і дослідних інститутах почали ширше розроблятися питання навчання і тренування, готувалися нові програми для секцій легкої атлетики і методичні посібники. Успішному становленню системи тренування легкоатлетів сприяли навчально-тренувальні збори. У цей час принцип цілорічної підготовки в одному виді легкої атлетики стає домінуючим.
У 1933–1934 спортсмени починають тренуватись уже двічі на день, проводячи тренування замість ранкової зарядки. Вперше починають проводити і зимові змагання з легкої атлетики, у зв'язку з чим і виникло питання про необхідність будівництва легкоатлетичних манежів. Річний обсяг тренування в цей період досягає 400–500 годин. У 1935 учені вперше взяли участь у тренувальному зборі легкоатлетів для проведення досліджень. Також вперше висувається ідея тренування в гірських умовах і в барокамері (1935). Впродовж 1930-х публікуються багато науково-методичних робіт, присвячених різним питанням спортивного тренування: основам методики тренування, особливостям тренування в різні періоди, підготовці спортсмена до фізичних навантажень, всебічному тренуванню, загальним і спеціальним фізичним вправам легкоатлета, плануванню багаторічного тренування легкоатлетів, тренуванню в зимовий період, перехідному періоду тренування тощо.
У спортивній практиці 1937–1941 для багатьох провідних спортсменів було значно збільшено обсяг силових вправ, кількість занять досягла 5–6 разів на тиждень, іноді вони проводились щоденно і двічі на день. Тренування стало цілорічним. Передвоєнні роки характеризуються широким творчим пошуком тренерами, спортсменами, ученими, медиками шляхів подальшого удосконалення системи тренування. Апробується «світлолідер» по бровці 400-метрової доріжки, робляться спроби застосовувати в тренуванні обтяжуючі пояси і жилети, більш важкі прилади для метань. Використовуються пристрої для навчання переходу через планку в стрибку з жердиною, блокові тренажери для розвитку сили. Тренери намагаються змінювати умови тренування (м'який ґрунт, тверді перешкоди у стрибках, вузько поставлені стійки у стрибках з жердиною), використовувати засоби психологічної підготовки, застосовувати гандикапи в тренуванні спринтерів. У ці роки ще не було детально вивчено системи спортивного тренування, але принципова схема його побудови практично вже була приведена в дію. Передвоєнні роки відмічені масовим розвитком легкоатлетичного спорту, проведенням численних змагань. Так, у 1935 відбулася перша спартакіада вишів, у 1936 – перша колгоспна спартакіада.
По закінченні Другої світової війни, з 1945 відновлюються майже всі традиційні змагання з легкої атлетики. У період 1946–1948 у спортивній практиці одержало визнання планування цілорічного тренування, обов'язкове ведення щоденника спортсмена і журналу тренера, широко використовувались ранкові тренування, були зроблені перші кроки у розробці тижневого циклу. У книзі «Тренування легкоатлета» (1949) Микола Озолін виклав основні засоби і методи спортивного тренування, форми і зміст тренувальних занять, періодизацію і планування спортивної підготовки. У підручнику міститься ряд нових положень: про побудову тижневого тренувального циклу; методи розвитку швидкості і використання з цією метою доріжки з нахилом, а також бігу за мотоциклом; про методику розвитку гнучкості; чотириетапну побудову річного тренування бігунів на середні дистанції і стаєрів тощо. Ця праця була широко використана для удосконалення методики тренування в окремих видах легкої атлетики.
Минає небагато часу і вже невпізнанною стає спортивна Україна: незважаючи на тяжкі наслідки війни, розгортається інтенсивне будівництво широкої мережі спортивних споруд, фізична культура і спорт міцно входять у повсякденне життя громадян. На цій основі підвищується майстерність, народжується багато нових імен спортсменів високого класу, здатних гідно представляти Україну на всесоюзних і міжнародних турнірах. На штурм рекордів сміливо вийшли легкоатлети Катерина Адаменко, Василь Гордієнко, Микола Редькін, Юрій Кутенко, Петро Денисенко, Віктор Цибуленко, Володимир Сіткін, Петро Чевгун, Євген Буланчик, Людмила Лисенко, Віра Крєпкіна, Володимир Голубничий, Василь Анисимов, В'ячеслав Скоморохов і багато інших відомих лідерів вітчизняної легкої атлетики.
У 1952 українські легкоатлети вперше взяли участь в XV Олімпійських іграх у Гельсінкі. XVІІ Олімпійські ігри ознаменувалися появою нових чемпіонів серед легкоатлетів України. І одним з перших став скороход Володимир Голубничий. Він народився, виріс, почав займатися спортом і все своє життя провів у мальовничому українському місті Сумах. На Римській Олімпіаді талановитий спортсмен дебютував у 24 роки. Він завоював блискучу перемогу на дистанції 20 км. Однак через чотири роки, в Олімпійському Токіо, В. Голубничий посів лише третє місце. Через чотири роки скороход із Сум знову здивував усіх – виграв золоту медаль на ХІХ Олімпіаді в Мехіко. Пізніше у Мюнхені В. Голубничий здобув ще й срібну нагороду. І вже зовсім він здивував спортивний світ, коли в 1974, в 38-річному віці, вперше став чемпіоном Європи на своїй улюбленій дистанції. Володимир Голубничий виступав і на п'ятій своїй Олімпіаді – в Монреалі. І хоч у товаристві найсильніших спортсменів світу, багато з яких чи не вдвоє були молодші за нього, сорокарічному ветеранові важко було розраховувати на великий успіх, він і цього разу продемонстрував неабияку спортивну мужність.
На XVІІ Олімпійських іграх перемогу Людмили Лисенко в бігу на 800 метрів вважали закономірністю: дніпропетровська спортсменка була світовою рекордсменкою в цьому виді. Та лаври Олімпійської чемпіонки їй дісталися в дуже запеклій боротьбі. Щоб завоювати золоту медаль, Л. Лисенко довелося повторити свій світовий рекорд, а це потребувало надзвичайного напруження сил в умовах нестерпної римської спеки. Перемога киянки Віри Крєпкіної на змаганнях зі стрибків у довжину була цілком несподіваною для всіх. У першій же фінальній спробі вона встановила рекорд Олімпійських ігор – 6 м 37 см і виграла золоту медаль. Завершив зусилля українського золотого «золотого» квартету в Римі метальник списа з Києва Віктор Цибуленко. Це була його третя Олімпіада. У Гельсінкі він посів четверте місце, в Мельбурні став бронзовим призером.
Героєм ХХ Олімпійських ігор одноголосно визнано видатного спринтера, киянина Валерія Борзова. Першим з європейців Валерій Борзов завоював на одній Олімпіаді 2 золоті медалі за перемогу в бігу на 100 і 200 метрів, а також срібну нагороду в естафеті 4×100 метрів. Спортивним бійцем найвищого класу показав себе на цій Олімпіаді і десятиборець з Одеси Микола Авілов, який виграв золоту медаль зі світовим рекордом (8454 очки). З першої ж спроби став Олімпійським чемпіоном киянин Анатолій Бондарчук, більш як на 2 м перевищивши попередній олімпійський рекорд (75 м 50 см) з метання молота.
На ХХІ Олімпійських іграх у Монреалі, під час нагородження переможців змагань з метання молота, на п'єдесталі пошани стояли вже два богатирі з України. Золоту медаль здобув молодий київський метальник Юрій Сєдих, а бронзову – Анатолій Бондарчук.
Серед прославлених імен українських легкоатлетів-чемпіонів і рекордсменів України, СРСР, Європи та світу достойне місце по праву займають Леонід Бартенєв, Надія Коняєва, Валерій Брумель, Ігор Тер-Ованесян, Іван Беляєв, Микола Смага, Людмила Комлєва, Віктор Кудинський, Абрам Кривошеєв, Валентина Козир, Геннадій Блізнєцов, Вадим Архипчук, Леонід Литвиненко, Євген Аржанов, Тетяна Пророченко, Людмила Аксьонова, Ніна Зюськова, Надія Ткаченко, Н. Олізаренко, Віктор Бураков, Володимир Кисельов, Василь Архипенко, Валерій Підлужний, Тетяна Скачко, Юрій Тамм, Олена Жупієва, Володимир Ященко, Рудольф Поварніцин, Геннадій Авдєєнко, Ольга Бризгіна, Віктор Бризгін, Людмила Джигалова, Марія Пінігіна, Тетяна Самоленко-Доровських, Інеса Кравець, Олена Красовська, Юрій Білоног, Наталія Добринська, Ірина Ліщинська, Інга Бабакова, Олександр Багач, Олександр Крикун, Олена Говорова, Роман Щуренко, Віта Стьопіна, Тетяна Терещук-Антіпова, Олена Антонова, Наталія Тобіас, Денис Юрченко, Жанна Пінтусевич, Вікторія Павлиш, Анжела Балахонова, Іван Гешко, Віта Паламар, Юрій Кримаренко, Богдан Бондаренко, Юлія Левченко та багато інших.
Справжньою легендою українського легкоатлетичного спорту є Сергій Бубка. Цей надзвичайно талановитий спортсмен з 1983 по 1997 шість разів здобував звання чемпіона світу. С. Бубка є переможцем Кубків світу та Європи (1985), чемпіоном Європи (1986). У 1988 він став чемпіоном XХІV Олімпійських ігор у Сеулі. Він встановив 35 світових рекордів і тричі визнавався кращим спортсменом світу.
Дисципліни
Біг
Біг поділяється на олімпійські та інші дисципліни. До олімпійських належить «гладкий» біг (тобто біг по доріжці стадіону з твердим покриттям)
· спринтерський — на короткі дистанції (100, 200, 400 м); 110 м (100 м у жінок) та 400 м з бар'єрами (у чоловіків); та відповідні естафети (4х100 та 4х400 м);
· стаєрський — біг на довгі дистанції (5000 та 10000 м), «стипль-чейз» — 3000 м з перешкодами (бар'єрами та ровом з водою); та марафон (42 км 195 м).
Деяка частина легкоатлетичних змагань проводиться також взимку під дахом в скороченому варіанті (наприклад замість спринту 100 м змагаються на 60-метровій дистанції).
Також існує велика кількість неолімпійських видів змагань з бігу, з котрих проводяться численні міжнародні змагання як серед чоловіків, та і жінок, або об'єднані забіги, чемпіонати світу та Європи; ведеться залік світових рекордів — наприклад з гладкого бігу (на традиційних для англомовного світу дистанціях, що вимірюються в ярдах та милях) та з кросу.
Серед довгих дистанцій найпопулярніші напівмарафон (21,1 км), чвертьмарафон (10,5 км), існують змагання з «ультра-марафону» — біг на дистанції, що перевищують 42 км 195 м (50 км, 100 км тощо). Існують також численні змагання в бігу на час — біг на 1 годину, 2, 6, 12, 24 години, багатодобові пробіги тощо.
Спортивна ходьба
Окремо від бігу проводяться змагання з спортивної ходьби, за правилами якої спортсмени не повинні бігти, тобто відривати від землі водночас обидві ноги і випрямляти коліно[9] . Звичні дистанції — 20 км і 50 км Проте існують і коротші дистанції в залежності від віку спортсмена 2 км, 3 км, 5 км, 10 км
Стрибки
Стрибки у легкій атлетиці поділяють на:
Метання
Метання поділяють на :
Легкоатлетичні багатоборства
Багатоборства включають змагання із кількох легкоатлетичних дисциплін, і переможець визначається за сумою очок, які даються за результат у кожній дисципліні. До сучасної олімпійської програми входять десятиборство у чоловіків та семиборство у жінок. До 1980 року жіночі змагання проводилися з п'яти видів, утворюючи п'ятиборство. До чоловічого десятиборства входять чотири бігові дисципліни, три стрибкові та три метальні.
Змагання у залах проводяться зазвичай за вкороченою програмою, оскільки деякі з дисциплін, такі як метання списа, наприклад, потребують простору.
Організації
Головним органом управління справами легкої атлетики є Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій IAAF, заснована в 1912 році після стокгольмської Олімпіади. IAAF встановлює правила проведення змагань і наглядає за їх дотриманням, офіційно засвідчує світові рекорди та забезпечує організацію міжнародних змагань. IAAF налічує 212 національних федерації, тобто охоплює усі країни світу і навіть деякі території, які ще не отримали офіційної незалежності.
Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій має шість континентальних підрозділів. Європейська асоціація легкої атлетики заснована в 1970 році. В Україні розвитком легкої атлетики займається Федерація легкої атлетики України.
Найбільші регіональні організації:
· Європейська легкоатлетична асоціація — Європейська асоціація легкої атлетики під егідою якої проводяться Чемпіонати Європи (відкритий і закритий)[джерело?].
Головні старти, що проводяться під егідою IAAF, — змагання з легкої атлетики в програмі Олімпійських ігор, а також чемпіонати світу на відкритих стадіонах і в закритих приміщеннях
Основні змагання
Міжнародні змагання з легкої атлетики організовані за чотирирічними циклами. Головні турніри — Олімпійські ігри та чемпіонати світу з легкої атлетики, що відбуваються щочотири роки. У цих великих змаганнях можуть брати участь у кожному з видів тільки по три спортсмени від країни. Для відбору гідних спортсменів із великого числа країн, міжнародною асоціацією встановлені мінімальні нормативи, яким повинні задовольняти претенденти на участь
].
Найбільшу кількість золотих медалей в історії Олімпійських ігор виграли Карл Льюїс (США) та Пааво Нурмі (Фінляндія) — 9 золотих медалей[джерело?].
Видатні результати в історії світового спорту показали такі легкоатлети як
Подписаться на:
Сообщения (Atom)